Дитячі анекдоти – це щирі та добрі жарти. Вони настільки непередбачувані і вигадливі, що батьки ледь встигають запам’ятовувати їхні витвори. Найчастіше анекдоти про дітей грунтуються на реальних подіях, ситуаціях взятих із життя, але іноді діти самі стають авторами анекдотів.

Як тільки наші малюки починають розмовляти, тут же знаходиться привід для сміху, як тільки вони не перекручують слова. Мама з татом тільки і тішаться над новими філологічними сюрпризами свого дитяти.

Через декілька років дитина йде до садочку. Там вони вже починають спілкуватися одне з одним, в них зявляються друзі з якими вони багато сміються, жартують і вигадують різні смішні історії. Потім ці історії вони розповідають батькам вдома і вони теж додаються до сімейного архіву жартів любого малятка.

Провівши декілька років у дитячому садочку, дитина переходить до школи. Дехто з друзів переходить разом з нею, але з’являється велика кількість нових діток – однокласників і дорослих – вчителів. Левова частка анекдотів про школу беруть основу з подій, що розвиваються першого вересня. Цей день завжди особливий для кожного школяра, але мами першачків це особлива категорія. Їхні переживання і хитрощі, використані для переконання дитини у тому, що “школа – це  добре”, стають об’єктами анекдотів про школу. Часто смішні ситуації виникають між учнями та вчителями. Деякі вчителі фанатично відносяться до своєї професії, проявляючи це як в школі, так і в повсякденному житті, що теж іноді викликає сміх і формує анекдоти про вчителів.