Ходив я на ведмедя і ніяк не міг його вполювати. І тут я подумав: “Йолки-палки! От я йолоп, та візьми з собою Сірка. Він сяде з одної сторони берлоги, а я з іншої. Тільки ведмідь вийде – він його шугане, а я тут його і прихлопну.”

Та так і зробив. Посідали, чекаем і тут тому Сірку, йолопу нещасному, набридло сидіти в тих кущах. Він оббігає навколо берлоги, по чагарах і ззаду на мене наскакує і давай лизати…

Я повертаюсь і розумію, що Сірко, і бачу, що Сірко… а от срати не перестаю.