Вечір. В салоні Ростових людно. Розповідають різні історії. Черга поручика Ржевського.
— Ну так ось, панове, діло було під час Боpодинської битви. Значить, іде наш ескадрон в атаку, тут раптом поруч зі мною вибух, мене вибиває з сідла, я вскочив — мої товариші вбиті, моя шабля зламана, а на мене несуться на всій швидкості троє здоровезних французьких кавалеристів зі своїми шаблями наголо, і… Панове, мені соромно, але я обісрався.
У салоні западає важка тиша, нарешті хтось вимовляє:
— Поручик, ви, звичайно, надто відверті, але, враховуючи обставини – контузія вибухом, троє проти одного, відчуття неминучої смерті… У цьому немає нічого соромного, гадаю з кожним може статися…
— Та ні, панове, ви не зрозуміли — я щойно обісрався…