Американський солдат повертається з фронту й їде Англією потягом.
Усі сидіння зайняті, лише в одному купе сидить англійка, а перед нею на сидінні — собачка, поруч — англієць.
— Леді, дозвольте сісти!
— Ви, американці, всі грубіяни! Ви що, не бачите, тут сидить моя собачка?!
— Але леді, я дуже втомлений, я воював три місяці на фронті, я зголоднів і хочу сісти!
— Ви, американці, не тільки грубіяни! Ви ще й надокучливі!
— Леді! Я також люблю собак, у мене дома їх аж два. Дозвольте я сяду й потримаю вашу собаку на руках!
— Ви, американці, не тільки дуже невиховані й надокучливі! Ви ще й нестерпні!
Після цих слів американський солдат бере собачку, викидає у вікно й сідає. Леді втрачає мову. Англієць, що сидить поруч, каже:
— Ви знаєте, молодий чоловіче! Я зовсім не погоджуюсь із її визначенням американців, але я дозволю собі зауважити Вам, що ви, американці, робите багато речей хибно: їздите дорогами з неправильного боку, тримаєте виделку не тією рукою, а от щойно Ви викинули у вікно не ту суку!