Тихим туманним ранком виходить їжачок до річки, береги якої майже втопилися в небесному молоці. Раптом бачить — рибак сидить із вудкою. Їжачок іде неквапно в його бік і бубонить собі під ніс:

— От зараз підійду до рибалки й скажу йому: “Привіт, рибалко, ну що, клює?” А він мені скаже,: “Ні, їжачку, не клює, але ти знаєш, їжачку, адже це й не має значення…” й ми з ним поговоримо про риболовлю, про тишу й про загадковість ковбань… ні! ні! Я підійду й скажу: “Привіт, рибалко, як тобі цей чудовий ранок?” і він мені скаже: “Так, їжачку, ранок і справді чудовий” і ми з ним будемо споглядати травинки й далекі дерева крізь цю чарівну ватність, дивитися, як поволі й без упину тече ріка й зітхати… ні, ні! Я скажу: “Привіт, рибалко! На й як тобі це життя?” А він мені скаже: “Життя прекрасне й дивовижне, їжачку.” І ми поговоримо трішечки про життя, про його загадки, й будемо дивитись на воду, розуміючи суть ріки… С такими думками підходить їжачок до рибалки:

— Привіт, рибалко!

— Та іди ти на х.., їжаку!

Їжачок, клацнувши пальцями:

— Також варіант!