Якось разом він висунув голову з глибин автомобіля й вирік:

– Док, послухайте, глухонімий хлопець пішов у господарську крамницю, щоби купити цвяхів. Він поклав два пальці на прилавок, а іншою рукою зробив рух, наче він забиває молотком. Продавець приніс йому молоток. Він похитав головою й показав на два пальці, по яких він бил наче молотком. Продавець приніс йому цвяхи. Він узяв цвяхи потрібного розмеру й пішов. Так ось, а наступний покупець, що зайшов у крамницю, був сліпим. Йому потрібні були ножиці. Як ви думаєте, як він показав, що йому потрібно?
Я знуджено показав двома пальцями ріжні рухи ножиць.
Після чого мій авторемонтник хрипло розсміявся й мовив:

– Який же ви, док, дурний. Та він просто попросив про них голосом.
Відтак він із задоволеним виглядом сказав:

– Я цей прикол сьогодні всім своїм клієнтам розповідаю.

– На й як, попався хтось? – спитав я.

– Лише декілька, – відповів він, – але я знав напевне, що ви помилитесь.
-Це чому ж?- спитав я.

– Та тому, що ви, док, чортяче освічені, й я знав, що ви не можете бути надто розумним.
Пам’ятаю, що в той момент я почував себе незручно.
З автобіографії Айзека Азімова