Сталін у дні війни вирішив організувати в лісах Волині жидівський партизанський загін. Організували. За кілька місяців приїздить інспектор з “Великої землі”. Дивиться —  партизани налагодили виробництво, шиють одяг, чоботи продають. Воювати не хочуть. Він їх намагався підняти в бій, а ті ніяк: мовляв, нам не вигідно. Вирішили партизанів трішки простимулювати: пообіцяли за кожного вбитого німця по 5 рублів.
За півроку інспектор приїхав знову. Бачить іншу картину: партизани тягають убитих німців, приносять звіти про героїчні бої та перемоги. Командир загону подає загальний кошторис, від якого в представника Ставки Верховного Головнокомандування очі лізуть на лоба:
– Ви знаєте, сума виходить надто великою. Це ж половина військового бюджету країни! Нумо переглянемо умови. Будемо платити не по п’ять рублів, а по три?
– Ні, так справа не піде! Самі в бандерівців по чотири купуємо”.